Народна музика України.

Соціально-та родинно-побутові пісні.

М.Лисенко -основоположник національної

композиторської школи в Україні.
М.Вербицький-історія створення твору “Гімн”

 Народні пісні поділяються на багато різноманітних жанрів, яким притаманні певні ознаки. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є:

Календарно-обрядові - веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкова та інші

сімейно-обрядові та побутові-весільні, жартівливі, танцювальні (у тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та інші

Кріпосного побуту - чумацькі, наймитські, бурлацькі і т. д.

Історичні пісні та думи

Солдатського побуту - рекрутські, солдатські, стрілецькі

Ліричні пісні та балади.Народна музика, музичний фольклор, або фолк-музика - Музично-поетичне творчість народу, невід'ємна частина народної творчості (фольклору) існуючого, як правило, в усній (бесписьменной) формі, що передається з покоління в покоління.

Традиційна народна музика, в основному створюється сільським населенням, тривалий час зберігає відносну самостійність і в цілому протистоїть професійній музиці, що належить більш молодим, письмовим традиціям. 

Найбільш фундаментальні риси народної музики сформувалися в період дописемного розвитку музичної культури, дослідження якого можливо в наступних напрямках:

а) теоретично і побічно, виходячи з аналогій в суміжних областях;

б) за збереженими письмовим і матеріальним джерелам (трактати про музику, свідчення мандрівників, літописи , музичні інструменти і рукописи, археологічні розкопки);

в) за безпосередніми даними усній музичної традиції, здатної зберігати в собі форми і формотворчих принципи тисячолітньої давності.

Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

Це пісні про гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо.

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін.

Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

    Родинно-побутові пісні та їх ідейно-сюжетний зміст є надзвичайно різноманітним.

Народні родинно-побутові пісні особливо сповнені драматизмом, щирістю почуттів та красою молодих сердець, внутрішнім болем кохання. Тема ліризму домінує в сюжетності пісень. Нероздільні почуття або вимушена розлука закоханих сердець є основною темою родинно-побутових ліричних пісень. Змалювання душевного болю знаходить відклик в душі кожної людини, адже почуття пройняті непідробним сумом.

Засоби художньої виразності, оспівані в ліричних піснях, символізують весь трагізм почуттів. Така народна пісня є сповіддю розбитого серця, оспівана монологом.

Невід’ємною тематикою родинно-побутових пісень є сприйняття та зображення світогляду трудящого народу. Внутрішня боротьба та переживання знайшли місце в музиці, це допомогало легше сприймати події реальності, та продовжувати жити та радуватись теплому сонцю, родючій землі, дорогій родині.

 Поетика родинно-побутових пісень характеризується лаконічністю, мелодійністю, задушевною та ліричною тональністю. Ключове місце займають також відображення народнопоетичної символіки українського народу.

Микола Лисенко- основоположник національної композиторської школи

Народився Микола Віталійович Лисенко

 10 березня 1842 року

 в селі Гриньки

Кременчуцького повіту

 Полтавської області.  Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя.

Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність

З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсаков.

    На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба».

      У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.

Нашим духовним гімном є його хор

“Боже Великий Єдиний, нам Україну  храни”